Відділ культури і туризму Чечельницької  райдержадміністрації

                              Чечельник   

                                

                                 Свято-Михайлівський храм

 До заснування цього храму в Чечельнику було дві невеличких церкви: Покровська і Михайлівська. Фельдмаршал Іван Гудович заклав нову цегляну церкву, яка об'єднала колишні церкви і стала іменуватися Покрово - Михайлівською.

    Церква мала три престоли. На честь засновника храму Івана Гудовича головний престол носив ім'я Іоанна Златоустого. Два бокових називались Покровський і Михайлівський.

Вже графський син Андрій замовив для храму новий головний дзвін. Напис на ньому гласив: «Отлит усердием действительного тайного советника графа Андрея Ивановича Гудовича и дочери его Анны Андреевны Трубецкой и Екатерины Николаевны Орловой в Чечельницкую церковь 1860 года июня 27 дня, весу 107 пудов 18 фунтов», більше 1,7 тонни.

Новий храм був одним із найкрасивіших на Поділлі, а можливо і всієї України тих часів. Революційні більшовицькі вихори змели усталені віками закони, мораль, звичаї. Комуністи проголосили релігію опіумом для народу. Не обминула руйнівна комуністична хвиля і Чечельниччини.

     церкви почали скидати дзвони. Головний дзвін, упавши з дзвіниці, так вгруз у землю, що його довелось підкопувати. Але не лопнув. Стали вантажити той дзвін. Коли затягли на кузов, машина зразу ж просіла на скатах від непомірного для неї тягаря та ледве зрушила з місця.

Церква залишилася без дзвонів. Але люди продовжували йти до свого храму. І влада надумала остаточно закрити його.

Викликали церковного старосту Василя Павловича Оцабрика й  зажадали ключі від церкви. Він відмовився їх видати. Хтось шепнув атеїстам, що ключі забрала з собою одна з активісток церковної двадцятки Євдокія Нанарова. Та бабка відверто заявила непроханим гостям:

• Так, ключі від храму у мене, але вам, у ваші нечестиві руки, я їх не дам. Хоч бийте, хоч ріжте мене, а нічого не доб'єтесь.

• Проти влади йдете? На Соловки закортіло? - стали їй грозити. А у відповідь почули спокійне:

• Христос муки терпів і нам велів.

• Слухай-но, Євдокіє, - заговорив нарешті й староста. - Мо' й не треба лаятися з ними? Вони ж  власть.  Он і в святому писанні сказано, що всяка влада від Бога,  а перечити волі властителів- гріх. То ж треба  нам скоритися, коли Бог послав за гріхи наші таку владу

Церкву відкрили, винесли з неї молитовні атрибути, а саме приміщення передали місцевому колгоспу під склад! Через деякий час біля церкви почали будувати школу. Цегли не вистачало, і її дефіцит надумали компенсувати з церковних стін.

Влітку 1937 року в Чечельник з Кодимського гарнізону була викликана група саперів. Чечельничан, які жили неподалік від церкви, попередили, щоб вони заклеїли вікна паперовими смужками. До приреченої споруди заздалегідь почали збиратися люди. Вони просили не руйнувати храму, а зберегти як історичну пам'ятку, як витвір архітектури. Та слів їхніх ніхто не слухав. Військові, міліція тіснили юрбу від споруди. Нарешті солдати теж відійшли від споруди подалі.

   Округу струснув потужний вибух. Та храм витримав перший удар. Тільки тріщини зазміїлись по стінах у різні боки. Вже потім сапери визнавали, що такої міцної споруди підривати їм ще не доводилося. Знову солдати взялись начиняти вибухівкою фундамент. Заклали її в самому приміщенні. Заряди підсилили в декілька разів.

Здавалося, небо і земля розкололися навпіл. У багатьох навколишніх хатах, аж до спиртового заводу, повилітали шибки, повідкривалися двері. З-під стін храму блиснуло гримотливе полум'я. Густі клуби диму збугрилися навколо будівлі. З усіх вікон жбухнуло червоним цегляним пилом. За словами очевидців, храм весь ніби піднявся вгору на кілька метрів, завис на якусь мить над землею, ніби змагаючись із невідворотною долею. Потім враз осів у димове клубовисько та з жахливим тріском, гуркотом розвалився.

     

 

 

 

   

 

 

        Невдовзі найняті люди почали розбирати руїни. Однак розбирати залишки старої будівлі виявилось нелегко. Залиті старовинним розчином цеглини швидше лопались на цілому, ніж там, де їх єднав загуслий розчин. Відібрана цегла пішла на спорудження школи, а рештою мостили тротуари, засипали рівчаки та бордюри...

Зараз; люди повертаються до віри своїх предків. І зруйнований храм відродився  з руїн і попелу в усій своїй величі й красі. Розпочалась відбудова Свято-Михайлівського храму в 1996-му, перед Великоднем. Отець Петро вів мову з керівниками підприємств, установ щодо  сприяння в спорудженні літньої часовні. жоден із керівників району не залишився байдужим до прохання. Але при цьому поставили питання  ширше - відбудувати зруйнований храм! Віднайшлась фотографія храму багаторічної давності. Таких споруд на той час було всього дві на Україні - у Чечельнику і Білій Церкві. Отець Петро, староста І.Л.Поліщук і С.С.Галічян побували там. Вцілілий храм здивував своєю величчю, красою.

      Із благословіння єпископа Тульчинського і Брацлавського Інокентія. при підтримці тодішнього голови райдержадміністрації В.М.Поцілуйка почалась відроджуватися святиня. Знайшлися віряни, які сприяли відродженню храму. Небагатий економічно район проявив величезний ентузіазм у пожертвуванні, безкорисливості і доброті.

Сталий фундамент зберігся під шаром землі від 30 до 90 см. На його добуванні працювали щодня до 180 чоловік. Підприємства виділили екскаватор, механізми, техніку. Коли добули фундамент, то побачили обриси храму у вигляді овального хреста. Ширина фундаменту складала  1 м 40 см, а глибина - 2 м 50 см. Незважаючи на заряд великої вибухової сили, закладений при руйнуванні, фундамент зберігся непошкодженим.

   З початку будівництва точного обсягу робіт не знали. Але допомагали всі. Директор  тоді ще працюючого спиртового заводу В.Ю.Процько посприяв у виділенні 60 т цементу. 70 тис. штук будівельно-облицювальної цегли обміняли на дві ємкості, які пожертвували рідні брати-фермери Григорій і Михайло Демченки. Про активність людей на відбудові говорять такі дані: у 1996 р. було відпрацьовано 123 робочих дні, у 1997 - 133, 1998- 197, 1999 р.-199, 2000р.- 135. Робота була сезонною, тривала по 12 годин на добу.

На Дніпропетровському металургійному заводі за спеціальним замовленням відлито для церкви 9 нових дзвонів. Найголовніший з них має 1,2 т.

І піднявся знову храм. Ще  вищий, величніший, ніж був колись. На 52 метри зметнулася в небо над Чечельником його дзвіниця. Далеко видно його сяючі на сонці сліпучо білі куполи.  Відроджена з попелу святиня відкрила перед віруючими  свої двері .

    12 липня, в свято перших верховних апостолів Петра і Павла, Собор освячено. А відродження святинь - це майбутнє народу, його духовність, мораль і саме життя...

Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайних будівель: над ним височить купол, що зображує Небо, зверху закінчується главою, де височить хрест а славу глави церкви Ісуса Христа. Над входом - дзвонарня. Хрест – символ спасіння, купол - символ вічності. Собор 100 років тому так був і задуманий, а нині відтворений у формі хреста. Має він 5 куполів, що за ідеєю православ'я символізує Ісуса Христа і чотирьох його святих Апостолів-євангелістів, авторів Нового Завіту. Покриття куполів виконане у вигляді об'ємної «луски» з довговічної високоякісної нержавіючої криці.. Відбудований Собор цим  відрізняється від колишнього, бо замість одного - п'ять куполів. Легкі сучасні матеріали, складні конструкції і покриття не вплинули на легкість куполів. Більш сміливо вирішено форму арок, як віконних у самому Соборі, так і на дзвіниці.

Із 52-метрової дзвіниці далеко за межі Чечельника чути Благовіст -дзвін в один дзвін, котрим церква закликає віруючих  на богослужіння.

Інтер'єр Собору оброблений деревом, яке має «живе тепло». Центральний іконостас має чотири яруси. Ікони писані у стилі 16 ст., святого Андрія Рубльова. Північний - на честь свм Іпполіта, південний - перших верховних Апостолів Петра і Павла, центр - Архистратига Михайла.

​